У Канів до великого Тараса

   Місто Канів, Черкаської області, пов’язане з пам’яттю про великого українського поета, художника, мислителя Тараса Шевченка, з його могилою на Чернечій горі та літературно-меморіальним музеєм. Учні 7-Г та 9-Г класів з класними керівниками Буряк Валентиною Анатоліївною  та Колісник Альоною Василівною здійснили 8 травня 2014 року поїздку історичними місцями, де виникло козацтво і почалася найяскравіша доба української історії. Це була гарна можливість вклонитися Кобзареві та насолодитись фантастичними краєвидами Дніпра з канівських висот.

   І ось ми біля пам’ятника Тарасу Шевченку. Звідси, з гори, відкривається велична панорама – унизу повільно несе свої води широкий Дніпро, про який письменник Микола Гоголь писав: «Рідко який птах долетів до середини цієї ріки, а за Дніпром, скільки бачить око – тягнуться зелені масиви лісів та гаїв. Ліворуч річку перетинає гребля Канівської ГЕС, а праворуч – первісні дніпровські береги, порослі вербами та верболозами».

   Екскурсовод розповіла, що спочатку, після перепоховання Т.Г. Шевченка у травні 1861 року, на його могилу поставили чотириметровий дубовий хрест, який простояв понад 20 років, і котрого прибрали, бо почав уже підгнивати. У 1882 році замінили на білий металевий хрест, який було видно навіть з пароплавів, що пропливали Дніпром. Лише 1 липня 1923 року відбулося відкриття нового пам’ятника – стовпець-бюст на уцілілій основі пам’ятника-хреста. А через десять років на Тарасовій горі розпочали будувати Національний музей – пам’ятник Т.Г.Шевченку.

   У 1939 році скульптор Матвій Манізер, німець за походженням, став творцем того пам’ятника на могилі Т.Г. Шевченка, який ми бачимо зараз – постать нашого Великого Кобзаря, високо піднесена вгору нашого  Великого Кобразя, високо піднесена вгору, без постаменту зліт її сягає 6 м 20 см. На пам’ятнику викарбовано дату народження та смерті поета (1814 – 1961), а також рядки з його «Заповіту»:

І мене в сім’ї великій,
  В сімї вольній, новій,
Не забуте пом’янути
Незлим тихим словом…

   А потім поїхали до Канівської Успенської церкви. З меморіальної дошки ми дізналися, що собор закладено 1144 року Всеволодом Ольговичем – батьком Святослава Всеволодича. Неподалік Канівської ґуспенської церкви – меморіал воїнам-визволителям землі Канівської у роки війни 1941-1945 рр., стоїть пам’ятник одному з захисників Канева, який тут загинув восени 1941 р., відомому дитячому письменникові Аркадію Гайдару.

    І наостанок нашої подорожі до Канева, ми поїхали греблею Канівської ГЕС, помилувалися широчезним, як море, Канівським водосховищем і, сказавши «До побачення, Тарасе Григоровичу, до нових зустрічей, Каневе!», вирушили до Києва. Цю подорож на Тарасову гору учні і вчителі не забудуть ніколи! А вірші поета стали для нас ще цікавішими і ріднішими.