«Пахне фронтом...»

Пахне фронтом. Цей прапор ніби щойно з танку. Димний такий, густий солярний послід. Так пахне обабіч дороги, якою йде танкова колона. Лязкіт гусениць по змерзлому ґрунту, що пливе багнюкою. І скрізь ота сива димка вихлопних газів. Замурзані пікапи діловито снують туди сюди, стараючись не занурюватись в океани слизького густого багна. А потім бліндаж. І руки,що вели залізних монстрів, акуратно виписують вітання школі. Вони в мазуті, збиті і заскорузлі. І потихеньку, один за одним, на прапорі залишаються імена. Доки їхав цей прапор, вже когось із них поранено. Неймовірно вчасно прийшла автівка - той пікап, що виконував всі задачі в їх підрозділі, був розбитий вщент. Війна намотує на себе долі, потребуючи все більше ресурсів, в тому числі й найцінніших - людських життів. А отой димний запах - так пахне наше відносно мирне сьогодення в тилу. Не можна втрачати зв'язок із фронтом і робити вигляд, що нас то не стосується. Ще й як стосується.